Д У Ш П А С Т И Р С Ь К І     О Г О Л О Ш Е Н Н Я

 

  І НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

 

Детальніше...

hramНаша літургія

 

                                            

І НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

                                              Рік Б

  

Читання з книги Второзаконня                                                                      Втор 26, 4-10

Мойсей промовив до народу: «Священик візьме з твоїх рук кошик і поставить його перед жертовником Господа, Бога твого. А ти станеш тоді промовляти перед обличчям Господа, Бога твого: “Блукаючим арамієм був мій батько, він спустився у Єгипет і тулився там як чужинець, малолюдний; там же став він народом велелюдним, потужним і численним. Та єгиптяни зневажали нас, утискали й накладали на нас важке рабство. Тоді зняли ми голос до Господа, Бога батьків наших, і Господь почув наш голос і побачив наше приниження, нашу гірку працю й нашу біду, і вивів нас Господь з Єгипту потужною рукою та простягнутим раменом, серед великого страху, знаків і чудес; і привів нас на те місце й дав нам цю землю, що тече медом і молоком. Тож оце тепер я приношу перші плоди землі, які Ти, Господи, дав мені”. І поставивши їх перед Господом, Богом твоїм, уклонишся лицем до землі перед обличчям Господа, твого Бога». Слово Боже.

Цей текст містить в собі докладний припис як потрібно приносити Богу перші плоди землі. Надзвичайно теплий тон вдячності Богу за дарування родючої Обітованої Землі вказує, що цей припис був укладений в далекі часи, коли посідання власної землі було для ізраїльтян дуже свіжим переживанням. Згадка про Авраама вказує на те, що ізраїльтяни – потомки Авраама з Ура – дійсно були арамійцями. Їхнє подальше національне і мовне відокремлення від арамійців було наслідком довгої еволюції, в якій вирішальну роль відіграло перебування в Єгипті. Слова, які потрібно було промовляти під час принесення плодів, називають ізраїльським „Кредо“ – це урочиста форма скороченої історії Ізраїля, якою керує сам Бог Яхве.

В утисках моїх будь зі мною, Боже.          Пс 90 (91), 1-2. 10-11. 12-13. 14-15.

Хто живе під захистом Всевишнього,

у тіні Всемогутнього буде жити.

Нехай він Господу скаже:

«Ти – мій притулок, моя твердиня, мій Бог,

я на Нього покладатиму надію».

Не найде зло на тебе,

і лихоліття не наблизиться до твого намету.

Адже своїм ангелам накаже про тебе,

щоби берегли тебе на всіх твоїх дорогах

Вони на руках тебе будуть носити

аби ти не спіткнувся об камінь своєю ногою.

На левів і зміїв наступиш, –

ти потопчеш левенят і потвору!

Адже він припав до Мене, – і Я дам йому спасіння.

Прославлю його, бо Моє Ім’я пізнав він.

Закличе він до Мене – і Я до нього відізвуся;

Я з ним у недолі, – Я його визволю і прославлю.

Читання з послання апостола Павла до римлян                  Рим 10, 8-13

Брати! Що каже Писання? – «Близько до тебе слово, воно в твоїх устах і в твоєму серці», – тобто слово віри, яке проповідуємо. Якщо визнаєш своїми устами: «Ісус – Господь!» й повіриш у своєму серці, що Бог підняв Його з мертвих, то спасешся. Бо серцем віримо для праведності, а устами визнаємо для спасіння. Писання каже: «Кожний, хто вірить у Нього, не буде засоромлений!» Нема різниці між юдеєм і греком, бо той самий Господь для всіх – щедрий для всіх, хто кличе Його. Бо кожний, хто тільки прикличе Господнє Ім’я, буде спасенний. Слово Боже.

Апостол Павло наводить первісне християнське формулювання визнання віри, щоб показати, що є лише один Господь і одна дорога до спасіння відкрита як для юдеїв, так і для греків, тобто – язичників. Це формулювання містить в собі у скороченому вигляді весь зміст християнської віри, про що свідчить категорична вимога виконання умови, необхідної для спасіння: „коли... визнаватимеш... і віруватимеш... спасешся“. Це формулювання містить також істину про воскресіння Христа. Отже, прийняття і визнання віри веде до спасіння. Апостол підкріплює ці слова, цитуючи пророків Ісаю (вірш 11) та Йоїла (вірш 13).

Хвала Тобі, Христе, Царю вічної слави.

Не хлібом самим житиме людина,

але кожним словом, що виходить з уст Божих.

Читання святого Євангелія від Луки                                              Лк 4, 1-13

Ісус, сповнений Духа Святого, повернувся з-над Йордану, і Духом був приведений в пустелю на сорок днів і був спокушуваний дияволом. І не їв нічого в ті дні, і коли вони скінчилися, Він зголоднів. І сказав Йому диявол: «Якщо Ти – Син Божий, скажи цьому каменеві, щоби став хлібом!» Та Ісус йому відповів: «Написано, що не хлібом самим житиме людина». І диявол, повівши Його на високу гору, показав Йому в одну мить усі царства світу, і сказав Йому диявол: «Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передано, і я, кому тільки хочу, тому й даю її; отже, коли Ти поклонишся переді мною, то все це буде Твоїм!» А Ісус у відповідь сказав йому: «Написано: “ Господу, Богові своєму, поклонятимешся і Йому одному служитимеш!”» Далі повів Його в Єрусалим, і поставив на верхівці храму, та сказав Йому: «Якщо Ти – Син Божий, кинься звідси додолу, бо написано: “Своїм ангелам накаже про Тебе, щоби берегли Тебе”, а також: “Вони на руках понесуть Тебе, аби Ти часом не спіткнувся об камінь своєю ногою!”» А Ісус у відповідь сказав йому: «Сказано: “Не спокушатимеш Господа, Бога cвого!”» І, закінчивши всі спокушування, диявол відійшов від Нього до часу. Слово Господнє.

Хоча Святий Дух живе в Ісусі, диявол спокушує Його у пустелі протягом сорока днів. У цей час Ісус, який, бувши Богом, був і людиною, пізнав усі спокуси, яким сатана піддає людину: спокусу хліба, тобто забезпечення свого життя земними благами; спокусу ідолів, тобто вирішення своїх проблем тими шляхами, які пропонує світ; спокусу чуда, тобто зміни свого становища згідно із власними планами і намірами, без урахування волі Бога, Котрий дає нам життя. Своїми відповідями Ісус показав, як ми повинні відповідати на ці спокуси, коли вони ставатимуть перед нами.

Літургія Слова тижня

Понеділок: Костянтина, Севастіана.
Лев 19, 1-2. 11-18; Пс 19 (18); Мт 25, 31-46.
Слово Господнє є життям і Духом.
Вівторок:
Бернарда, Юстини.

Іс 55, 10-11; Пс 34 (33); Мт 6, 7-15.
Господь рятує праведних з недолі.
Середа:
Касіяна, Божени, Христини.

Йон 3, 1-10; Пс 51(50); Лк 11, 29-32.
Серце смиренне не відкинеш, Боже.
Четвер:
Климента, Лева.

Ест 14, 1. 3-5. 12-14; Пс 138 (137); Мт 7, 7-12.
Як я закличу, вислухай мій голос.
П’ятниця:
Климента, Захара.

Єз 18, 21-28; Пс 130 (129); Мт 5, 20-26.
Як гріх згадаєш, хто встоїться, Боже?
Субота:
Іларіона, Ізабели.

Втор 26, 16-19; Пс 119 (118); Мт 5, 43-48.
Блаженні вірні Божому закону.
Неділя: ІІ Неділя Великого Посту.
Бут 15, 5-12. 17-18; Пс 27 (26); Флп 3, 17 — 4, 1 (Флп 3, 20 — 4, 1); Лк 9, 28б-36.
Бог – моє світло і моє спасіння.

Поділитись в соц.мережах

Comments: